«Люди, як зорі, полишають свій слід у свідомості майбутніх поколінь,особливо люди талановиті. Мовби крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси,образ ніжний і чистий»

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого у Новограді-Волинському. Мати і батько походили з дворянських родів. Кожен з них був особистістю непересічною, яскраво обдарованою.

Росла і виховувалась у великій родині - мала трьох сестер і двох братів. Зі всіх шістьох дітей, що були в Косачів, Леся найбільше вдалася в батька: і вродою, і характером, і звичками. Вони обоє були поблажливі в ставленні до себе, важко уявити, щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне. Їм були огидні жадоба, зажерливість, користолюбство тощо. Була в них ще одна спільна риса: вони надзвичайно цінували людську гідність. Леся Українка та її брат Михайло вчилися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати. Сердечна дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом. За нерозлучність в сім'ї їх називали спільним ім'ям «Мишелосею», пізніше Ларису перезвали в сім'ї на Лесю. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова. Леся за допомогою гувернантки і матері вивчила німецьку, французьку, російську мови, а згодом - ще 9 іноземних мов.

До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом "козака". Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори. Любила Леся й серйозну роботу – господарчу. Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала. Зовсім маленької – в 6 років – навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку.

Переведення Петра Косача по службі зробило постійним місцем проживання родини село Колодяжне неподалік міста Ковеля. Саме тут минули дитинство та юність Лесі. Чарівна природа Волині, атмосфера доброзичливості та любові, що панувала в сім’ї, національне виховання – ось основні чинники формування характеру майбутньої письменниці.

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною . Лариса Косач виховувалася у літературно-мистецькому оточенні родини Лисенків і Старицьких. У сім’ї часто велися розмови про становище України й українського народу в Російській імперії, обговорювались ідеї поліпшення життя, освіти простих людей. Тітку Лесі, Олену Антонівну Косач, за революційну діяльність було заслано в Олонецьку губернію, а через два роки – у Сибір. Леся гостро сприймала все почуте, тому під впливом розмов про арешт і заслання тітки вона ще дівчинкою написала свій перший вірш “Надія”. 

Коли Лесі виповнилося 13 років, у журналі “Зоря” (1884 р.) у м. Львові було опубліковано її вірш “Конвалія” - який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. І з того часу пішли по всьому світу прекрасні поетичні рядки, підписані гордим і гарним ім’ям Українка.

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши в 1891р. у Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською.

1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.