26 квітня 1986 року у маленькому куточку нашої країни під назвою Чорнобиль в єдину мить  зупинився час – на позначці «вічність».

Там, де сміялися діти та цвіли квітучі сади, де життя було таким звичайним та сповненим надій, все скінчилося вмить, поховавшись під радіаційною хмарою.

День встановлений в Україні згідно з Указом Президента від 10 листопада 2006 року на згадку про завершення 14 грудня 1986 року будівництва саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком ЧАЕС.

26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції, що на Київщині, сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа – Чорнобильська аварія. Лише завдяки самопожертві ліквідаторів наслідків катастрофи, багато з яких заплатили за це власним життями і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. За різними даними, протягом лише одного місяця після Чорнобильської катастрофи від отриманого опромінення загинуло від 30 до 200 пожежників і працівників АЕС. На початковому етапі зусиль з мінімізації наслідків величезного викиду радіоактивних речовин до робіт залучалися військовослужбовці строкової служби. Пізніше, влітку 1986 і далі, величезний обсяг робіт виконували залучені військові запасу та вільнонаймані працівники. За неповними даними, через чорнобильський майданчик пройшли понад 600 тисяч осіб. Працювали вахтовим методом – приїздили одні, отримували максимально допустиму дозу радіації й їхали назад. На зміну приїздили інші.