19 березня цього року виповнюється 90 років видатній українській письменниці та поетесі Ліні Василівні Костенко. До ювілею поетеси було оголошено всеукраїнський флешмоб читань віршів Ліни Костенко, до якого приєднались не лише користувачі, а й бібліотекарки  НУБіП України нашої книгозбірні.

А саме: Матушевич Ганна, студентка 3 курсу ННІ лісового і садово-паркового господарства, Надія Іщенко, Тетяна Мазуліна, студентки 2 курсу факультету землевпорядкування, Олена Литовченко, завідуюча філії наукової бібліотеки у навчальному корпусі № 6, а також студенти першого курсу механіко-технологічного факультету, тож щиро дякуємо усім за участь у флешмобі. 

Доля Ліни Костенко, як і багатьох українських митців у радянські часи, була непростою. За участь у дисидентському русі, так званому інтелектуальному протесті творчої інтелігенції шістдесятих років минулого століття, що виступав проти тоталітарного режиму СРСР та відкрито захищав національну мову та культуру, свободу художньої творчості, Ліна Костенко на довгі роки була виключена з офіційної літературної України.

 «Моя свобода завжди при мені», слова Поета, Людини, що вистояла в страшні часи творчої ізоляції, не поступаючись своїм поглядам. І хоча Ліна Костенко не друкувалась у радянській Україні 16 років, її поезії знали, читали, вчили на пам’ять завдяки самвидаву – досить поширеному явищу у радянські часи, завдячуючи якому тодішня інтелігенція мала змогу читати різні видання поза цензурою радянських чиновників.

Ліна Костенко живе і працює завжди всупереч обставинам, людям, політичним ідеологіям.

Ми хочемо тиші, хочемо храмів.

Ми хочемо музики й садів.

А всі залежимо від хамів,

Від хрунів, хряків і вождів.

Тому, напевно, і така закритість фізична від зовнішнього світу – щоб не розплескувати свою духовну силу:

Жах привселюдності. Поет

Не може бути привселюдним.

Самотнім, зболеним, відлюдним,

Аби лише не привселюдним.

То найлукавіші з тенет.

Кожен вірш поетки розкриває своєму читачеві філософську складову життя, що сповнене кохання:

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.

А може, власне, і не в тому справа.

А головне, що десь вдалечині

Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.

Луна луни туди не долітає.

Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього вже світає.

Сповнене страхів, завжди боротьби, обов’язково людяності, любові до рідної землі та потреби усвідомити себе у всесвіті:

Бо що життя? Це усмішка двойлеза.

Ридання чардаша і гордість полонеза.

    Сама поетеса пише про себе:

Химерна, важка, вибухова,

яку вже ніхто не спасе,

а може, я тінь мого слова,

от тінь мого слова і все.

А може, я лиш аберація,

вібрація ритмів і рим,

а інше все декорація,

полуда, гримаса і грим.

За цим тимчасовим фасадом,

де стільки любові й тепла,

людиною, річкою, садом

я тільки у слові жила.

Ліна Костенко – безумовний класик української літератури, що увійшов у наше життя віршами, піснями, навіть інтернет-мемами. «Поет для епох», – так пише про Ліну Костенко письменник Іван Дзюба.