Літературна діяльність та творчий спадок
Перший свій вірш юна поетеса написала, коли їй було дев'ять років, а останній – у сорок. За життя Лесі Українці вдалося надрукувати окремими виданнями три збірки своїх поезій: «На крилах пісень» (Львів: 1893 р.), «Думи і мрії» (Львів: 1899 р.), «Відгуки» (Чернівці: 1902 р.).
Після себе вона залишила 12 поем, 22 прозові твори, 22 драматичні твори, понад 270 віршів, 33 незакінчені твори (їх можна прочитати), 900 листів, а ще – публіцистичні статті та переклади світової класики. У березні 1893 року у Львові вийшла перша Лесина збірка – «На крилах пісень». У схвальній рецензії на це видання поет, прозаїк і критик Осип Маковей визначив провідні мотиви творчості поетеси: «Перший – то сумовитий погляд авторки на своє життя і долю; другий – то культ природи; а третій – то культ України і світове горе».
Вислів «Contra spem spero!» (з лат. Без надії сподіваюсь!) з однойменного вірша, став творчим кредо поетеси – у ньому звучить заклик до боротьби з труднощами на шляху життя.
Ще один девіз – «Не поет, хто забуває про страшні народні рани...», був проголошений Лесею Українкою у поемі «Давня казка» (1893), коли їй було всього 22 роки. Твір вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше – у другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії». На той час вона вже була зрілим майстром поетичного слова й гостро відчувала його важливу роль у суспільстві. Саме тому бачила своє місце митця у тісному зв’язку з життям і боротьбою свого народу за краще життя. Ця тема розкривається в зображенні двох головних персонажів драми – народного поета і графа Бертольда. «Давню казку» Іван Франко оцінив як найкращий твір з усього, що створила поетеса до 1898 року.
Взагалі вся творчість Лесі Українки насичена соціальним змістом і політичною спрямованістю. Невипадково поетесу називають Дочкою Прометея. Цей співзвучний їй образ дуже часто вона використовувала у своїх творах, вважаючи його безсмертним прикладом жертовності заради високих ідеалів і незламності сили духу.
Після трагедії в Мінську Леся Українка написала близько 20 драм, які стали ключовими у її творчості. Сучасники іноді дорікали, що вона писала багато драм на ранньохристиянські та античні теми, і чекали від неї більше творів про українську історію. Але насправді, коли Леся Українка писала про Грецію, завойовану Римом, то під Грецією мала на увазі Україну, а в драмі «Вавилонський полон» йшла мова про поневолений український народ, який мусить пройти випробування й вистояти. Леся Українка використовувала історичне тло, але говорила про свій час. Мало в кого з письменників знайдуться так сильно виражені у творах ідеї боротьби за соціальне та національне визволення, як у драмах Лесі Українки «на екзотичні теми».
З кінця 1901 року, протягом всього 1902 року і до травня 1903 р. Леся Українка перебувала на лікуванні в італійському курортному місті Сан-Ремо. Саме там вона створила драматичну поему «Кассандра». (Твір введений у програму з української літератури для 11 класу середньої школи). Навесні 1907 року, уже в Криму вона доопрацювала цей твір, додавши до нього епілог, і підготувала до друку. Завершення роботи датується 5 травня 1907 р. За життя Лесі Українки драма «Кассандра» на сцені не ставилася.
Сучасна письменниця й науковець Оксана Забужко відзначає і радить:
«Тож перечитаймо сьогодні “Кассандру”, актуальнішого для України твору годі віднайти в усій сучасній світовій літературі. Про те, як легко маніпулювати масами у власних корисливих цілях. Про «фальшивих пророків», що влаштовують велелюдні шоу на храмових майданах. Про їхню фабрику віртуальної реальності, у якій «що правда, що неправда, – лишім оці слова, нема в них глузду», – а важить тільки те, що можна виграти для себе сьогодні й зараз. Про світ, у якому паношаться сліпі «базові інстинкти»: вино й м'ясо, танці та співи, «золотокудрі красуні» і шоу на брамі (телевізора ще не було!). Од цих інстинктів упала Українчина Троя. А її Кассандра – образ однозначно автобіографічний: пророцтв Лесі Українки ми не розчули й досі. Що, проте, аж ніяк не заважає їм справджуватися».
Останнє десятиліття життя у Грузії стали чи не найпліднішими роками творчості Лесі Українки. Саме в Кутаїсі за 12 днів вона створила легендарну драму-феєрію «Лісова пісня» (1911), що відображає конфлікт високого ідеалу й звичайних буднів. «Лісова пісня» викликала здивування та захоплення сучасників.
У рецензії журналу «Літературно-науковий вісник» наголошувалося: «Без остраху перебільшення можна впевнено сказати, що твору, рівного «Лісової пісні» за красою, не лише в українській та російській, а й у європейській літературі сьогодні немає». Сама Леся Українка у листах до сестри призналася, що працювала над твором «шалено», «з безсонням», «з маніакальним станом душі», до «фізичного виснаження». А невдовзі у містечку Хоні вона закінчила не менш сильну драму «Камінний господар». Це була перша інтерпретація образу Дон Жуана, який створила жінка.
