Чотири роки тому наше життя розділилося на «до» і «після». Ранок, який почався зі звуків вибухів, назавжди змінив хід історії України та долі мільйонів людей. З того дня війна перестала бути словом із підручників — вона увійшла в наші домівки, серця й думки.
Ми втратили спокій, але не втратили себе. Ми втратили багато — домівки, звичне студентське життя, друзів, рідних. Та разом із цим ми здобули щось надзвичайно важливе — усвідомлення своєї сили, єдності та відповідальності одне за одного.
Сьогоднішні студенти — це покоління, яке навчається під звуки повітряних тривог, складає іспити в укриттях, волонтерить між парами та вчиться цінувати кожен день. Ми подорослішали раніше, ніж мали б. Але саме це загартувало нас.
Наш коледж — це не лише освітній заклад. Це спільнота людей, які вміють підтримувати, допомагати й не залишатися осторонь. Студенти, викладачі, працівники — кожен на своєму місці робить усе можливе для спільної перемоги: збирає допомогу, плете сітки, донатить, поширює правду, вчиться й працює заради майбутнього України.
Ми низько вклоняємося нашим Захисникам і Захисницям. Тим, хто зараз на фронті. Тим, хто поранений. Тим, хто віддав за нас найцінніше — своє життя. Пам’ять про них житиме в наших серцях завжди. Їхній подвиг — це наш моральний обов’язок жити гідно, навчатися, будувати країну, про яку вони мріяли.
Сьогодні боляче. Сьогодні важко. Але сьогодні — це також день нашої сили. Бо попри втому, страх і втрати, Україна стоїть. Стоїмо і ми — студенти, молодь, майбутні фахівці, які вже зараз творять історію.
Ми віримо, що прийде день, коли згадаємо ці роки зі сльозами, але й з гордістю. Бо ми вистояли. Бо ми не зламалися. Бо ми були разом.
Нехай пам’ять про кожен втрачений день і кожне зруйноване життя стане для нас нагадуванням: свобода має ціну. І ми зобов’язані бути гідними громадянами, бо платимо високу ціну за свободу.
Вічна пам’ять полеглим.
Безмежна вдячність живим.
Непохитна віра в Перемогу.
Все буде Україна!
Вікторія ДЗЯМКО,
голова Студентського сенату коледжу