За народними переказами та найпоширенішою версією дослідників назвали поселення Волове перші поселенці-скотарі, які випасали волів попід горами Кук (1365 м н.р.м.) та Кам'янка (1587 м). Ці пастухи будували для себе колиби, а згодом — невеличкі хатини, так з'явилося невелике село. Новому поселенню мешканці дали назву найбільшої своєї цінності — своїх волів, які допомагали вижити першим поселенцям у важких гірських умовах.
За іншою версією, першими Міжгірську долину освоювали лісоруби, яких зацікавив тут хвойний ліс, адже вниз за течією р. Ріка та р. Тиса переважав листяний ліс. Транспортували деревину з гір до річки по прокладених спеціальних дерев'яних жолобах, які називались «валови» (це слово і зараз побутує на Верховині). Ось так поселення, де проводилась заготівля лісу, використовуючи валови, отримало назву — Волове (Волове Поле). З часом жолоби (валови) для транспортування лісу стали називатися «ризами» — в часи появи в цьому краї німецьких колоністів.
Наприкінці XIX століття Волове стало центром округу (повіту) Марамороського комітату, який охоплював увесь басейн верхів'я Ріки. Після Першої Світової Війни у 1919 році Закарпаття відійшло до Чехословаччини. Після проголошення 15 березня 1939 р. повної самостійності Карпатської України, Волове ввійшло до її складу. У 1945 році відійшло до Радянського Союзу у складі УРСР. У 2001 році Міжгір'я отримало новий герб, його автором став відомий художник-геральдист, автор герба Івано-Франківська Іван Зіновійович Марчук.
Справжньою перлиною Міжгірщини є озеро Синевир, яке без перебільшення — легенда Карпат. Це найбільше і найзагадковіше озеро України. Розташована ця перлина серед скель і лісів гірського масиву Внутрішні Ґорґани, на землях Національного природного парку з тією ж назвою, що утворилось 10-11 тис. років тому. Майже тисячі метрів над рівнем моря, а його максимальна глибина — 19,5м., яка не прогрівається навіть влітку, адже найспекотнішого дня теплими будуть тільки метр-два води, а якщо зануритись глибше, вас обпече крижаним холодом.
Для туристів подорожуючи до озера «Синевир» не можна не відвідати реабілітаційний центр бурих ведмедів. Створення якого в НПП «Синевир» є не випадковим, адже ця територія за ландшафтними та кліматичними умовами відповідає природному середовищу їх існування та сприяє відтворенню їх природної популяції, поглибленню досліджень найбільшого хижака України, а також слугує розвитку природоохоронної, наукової, еколого-освітньої та рекреаційної роботи.
Неподалік с. Пилипця на північних схилах гірського масиву Полонина Боржава, при підніжжі гори Гемба знаходиться найбільший в області водоспад «Шипіт», який являється Гідрологічною пам'яткою природи місцевого значення.
Славиться Міжгірщина також унікальними дерев’яними церквами. Наприклад одна з них, яка на сьогоднішній день дивом вціліла у безлюдному селі Кужбеї. У цього села, що загубилось високо в горах в оточенні смерек, немає вказівника, до нього непросто дістатися навіть позашляховиком. Це єдине село, яке, за офіційними даними, зникло з мапи Закарпаття за часів незалежної України. Однак, про нього згадують на Міжгірщині раз на рік – в день Різдва Іоанна Предтечі. Йдеться про Кужбеї, що «залишене людьми внаслідок політики занедбання так званих «неперспективних» сіл».
