29 серпня, за Указом Президента України Володимира Зеленського, наша країна відзначає День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
У нашому навчальному закладі ВСП «Мукачівський фаховий коледж НУБіП України», де директором є Юрій Юрійович Садварі, викладачі та студенти вшанували пам'ять усіх загиблих у боротьбі за Батьківщину. Було приспущено Державний Прапор України.
Тернистий шлях нашого народу до свободи залишиться в історії людства. 29 серпня студенти групи ПВ-18 відділення правознавства разом з куратором Алісою Володимирівною Чорі провели розмірковуючу годину в пам'ять про героїчне минуле, аби віддячити нашим воїнам. Студенти-правознавці, вивчаючи історію сьогодення, усвідомлюють значення цієї події. Ми згадували ці дні зі щемом у серці та сльозами на очах. Розповідали про смертельний шлях, де розстрілювали військових, коли вони проходили колонами «зеленого коридору». З болем пригадали Іловайську трагедію. Скільки військовослужбовців та добровольців віддали життя за Україну. Пам'ять про кожного з них завжди залишиться в наших серцях. Безмежна шана полеглим героям, справжнім патріотам незалежної неньки України.
Насамкінець студенти-першокурсники вшанували пам'ять українських вояків хвилиною мовчання. Ми віримо в те, що наша країна буде вільною державою.
МАТУСЕНЬКО, ПРОБАЧ…
У селі стоїть хатина,
Дзвінко пташечки співають,
Там мати виростила сина,
У нім душі не чаїть.
Почула мати вранці новину,
Що сьогодні, в ясну днину,
Син зібрався на війну
Захищати Україну!
Старенька плаче, просить:
«Синочку, повертайся!».
—Не плач, матусю, я повернуся!
Ми переможем, ти дочекайся!
Та куля в Іловайському котлі
Потрапила у груди сину,
—Мамо, як боляче мені,
Я помираю, я ж тебе покину…
Матусенько, пробач, прошу,
Мушу залишити я тебе одну,
Не судилося з тобою довго жити,
Твою старість в злагоді зустріти.
Виконати обіцянку я не зміг,
Не прийду більш на батьківський поріг…
Боже, хоч би трішки, на хвилину,
Дай попрощатись мамі з сином,
Благаю я Тебе, молю.
Не встиг я матері сказати,
Як сильно я її люблю…
Та вмить у серці біль нестерпна
Життя забрала в сина вперто…
Дзвінко пташечка співає,
А мати сліз уже не має.
Змарніла, над могилою стоїть…
І тільки височенний прапор майорить.
Слава нашим героям!
Слава нашим героям!
Ніколетта Шишкіна,
студентка І курсу
студентка І курсу
відділення правознавства
ВСП МФК НУБіП України,
випускниця Школи універсального
журналіста на базі НаУ "Острозька
академія"