Отже, без аграрників Угорщини та їх грантів не вдалось би збільшувати поголів’я на теренах Закарпаття, адже це край туристичних принад. Тварини дуже красиві.
Масть у особин – сіра з срібним відтінком. Навколо очей і носа шерсть чорного кольору. У биків на ногах і плечах переходить в темно-сірий колір. На голові довгі півмісяцем роги спрямовані вгору. Довжина рогу досягає до 70 см. Ноги короткі, але дуже міцні. Тварини здатні пересуватися по гірській місцевості і по пасовищах, на болотах, тварини не вибагливі до їжі, не вимагають особливого догляду. Вони живуть до 30 років.
М'ясо сірих корів цінується гурманами саме через спосіб харчування тварин. Фактично вони їдять те, що й дикі лісові парнокопитні тварини (лані, козулі, олені). Угорські сірі корови дорогі. Корів також тримають в Національному парку Рахівщини. Ці стада є еталонними та слугують генним банком для подальшого розведення у тваринництві, являються основним надбанням науки при виведенні нових порід. Зокрема, науковці Національної Академії Аграрних Наук України, закарпатського інституту агропромислового виробництва на прикінці XІX ст. вивели шляхом схрещування місцевих та угорських відрідь («рижка» та «мокань», «Алагульська», «Монте-Фонка» з бурими альпійськими породами.)