28 вересня відзначається Всесвітній день боротьби зі сказом (World Rabies Day), заснований з ініціативи Всесвітнього альянсу. Цей день щорічно відзначається та покликаний привернути увагу людства до проблеми поширення цієї хвороби, а також її наслідків. Саме в цей день 1895 року помер французький вчений Луї Пастер, якому людство зобов'язане створенням вакцини та впровадження щеплень проти сказу.
Луї Пастер ( 1822-1895)
У 1885 році він зробив щеплення хлопчику, якого покусав собака, хворий на сказ. Проведена вакцинація, а це сорок уколів у живіт, врятувала життя постраждалому. З того часу саме антирабічне щеплення є основою збереження життя при даному захворюванні. З часом вакцину вдосконалили і тепер покусаним, скаженими тваринами, людям вводять не сорок уколів у живіт, як раніше, а тільки шість, у дальтовидний м'яз верхньої кінцівки.
У роковини смерті французького мікробіолога, хіміка та винахідника вакцини проти сказу Луї Пастера відзначається Всесвітній день боротьби зі сказом.
Сказ (Rabies) Водобоязнь – гостре вірусне захворювання всіх теплокровних тварин і людини, яке характеризується важким ураженням центральної нервової системи, агресивністю, парезами, паралічами та 100% летальністю.
Сказ сягає своїм корінням в делеку давнину. Про нього згадується в працях Гіпократа, Демокріта, Арістотеля, Галена у У-IУ ст. і на жаль, ця страшна недуга дійшла до наших днів. Хвороба поширена на всіх континентах і носить панзоотичний характер. При цьому 51% загальної кількості випадків сказу зареєстрованих у світі припадає на Європу, 25,5% на Африку, 13 % на Америку, 11,6 на Азію, менше на інших материках. Сказ зареєстровано на території 110 країн світу, в тому числі і в Україні.
У Закарпатській області з 2015 по сьогоднішній день зареєстровано 88 випадків сказу. З них 44 - у лисиць, 28 - у собак, 12- у кішок, 4- у великої рогатої худоби.
За вище вказаний період найбільша кількість випадків сказу припала на 2019 рік – 23, а найменша у 2021 році – 4 випадки.
За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я, сказ входить у п'ятірку інфекційних захворювань людей і тварин, які завдають найбільших соціальних і економічних збитків.
Щорічно від сказу гине понад тристо тисяч людей та близько один мільйон тварин. Сказ завдає значних збитків, які складаються із затрат на проведення профілактичних щеплень, загибелі хворих тварин, затрат на ліквідацію хвороби, а найголовніше - це абсолютна фатальність для людини.
Збудником хвороби є нейротропний вірус, який має вигляд пулі до вогнепальної зброї, не стійкий до нагрівання .У слині, що виділяється хворою твариною, зберігається до двадцяти чотирьох годин. Розрізняють «дикий» (вуличний) і «фіксований» віруси сказу. «Дикий» - циркулює в природних умовах і характеризується високою патогенністю для людей і тварин, утворює в мозкових клітинах специфічні тільця Бабеша-Негрі. «Фіксований» вірус був одержаний Л.Пастером, шляхом багаторазового інтрацеребрального пасажу вірусу вуличного сказу через організм кролів, внаслідок чого втратив свою вірулентність для людини і тварини. Саме такий «фіксований» вірус він використав, як вихідний матеріал для виготовлення антирабічних вакцин.
З 1972 року в Україні переважає лісовий сказ, а основним джерелом збудника інфекції стали інфіковані руді лисиці. Причиною є значна густота їх популяцій.
Вірус потрапляє в організм через укус або ослизнення хворою твариною. З місця укусу вірус по нервових волокнах передається у спинний, а далі - у головний мозок, де розмножується і руйнує нервові клітини, спричинює запальні й дегенеративні процеси, що зумовлюють підвищену рефлекторну збудливість і агресивність тварини, паралічі та судоми. З головного мозку вірус потрапляє у слинні залози і виділяється із слиною. В одній слинній залозі достатньо вірусу, щоб заразити 75 мільйонів тварин. У різних тварин ця інфекція по-різному впливає на їх поведінку. Загибель тварини настає внаслідок паралічу дихальних м'язів.
Перебіг сказу завжди гострий. Інкубаційний період триває від кількох днів до шість місяців і більше - залежить від віку, відстані від місця укусу до голови, кількості та вірулентності вірусу… На початку хвороби собака стає неуважною до господаря, не відразу відгукується на поклик, важко піднімається зі свого місця, безпричинно гавкає, клацає зубами. З розвитком хвороби тварина забивається в темні кутки - спостерігається спотворений апетит, ковтає сторонні педмети (скло, дерев'яні гілки, ганчірки тощо), роздирає зубами місце укусу.
У неї з'являються зорові і слухові галюцинації (ловить мух, яких не існує, гавкає на давно знайомий предмет). Під кінець другого дня з'являється розлад акту ковтання, собака не торкається корму, не п'є воду. Згодом посилюється слинотеча, з'являються напади буйства:
прагнення втекти з дому, агресивність до інших тварин, спробами нещадно їх кусати, розвивається водобоязнь, косоокість, свербіж на місці укусу. Продовжуючи тему, наведу не менш цікаву інформацію. Доведено, що один собака в стані збудження пробіг 240 кілометрів, після чого впав і загинув від паралічу. Одній собаці дали в ротову порожнину розпечене залізо і вона не відчувала болю.
Поступово, стадія збудження переходить у паралітичну стадія, яка триває 2-4 доби. Ця стадія характеризується швидким розвитком паралічів м'язів усього тіла.
Тварина виснажена, очі глибоко западають, нижня щелепа відвисає, язик вивалюється назовні, з ротової порожнини витікає багато слини, відмічається хитка хода, а згодом тварина не може піднятися. Гинуть тварини через 6-8 діб.
При тихій формі збудження виражене слабо, спостерігаються депресії, утруднене ковтання та швидкі паралічі. Загибель тварини настає на 2- 4 добу хвороби .
У диких тварин (лисиць, вовків, єнотів) хвороба протікає хронічно, латентно без чітко вираженої клініки. Вони втрачають інстинкт самозбереження - виходять з хащ, через відсутність страху, наближаються до людей, гідрофобії не буває. Перед загибеллю у них розвиваються парези й паралічі кінцівок.
Кінцевий діагноз, установлюють за результатами лабораторних жосліджень. У лабораторію надсилають від дрібних тварин свіжі трупи, від великої тварини – голову або головний мозок.
Лікування не проводять. Хворих тварин негайно знищують за винятком, коли були покусані люди. В такому разі, підозрюваних щодо захворювання на сказ тварин, ізолюють для спеціального спостереження впродовж 10 діб. Трупи загиблих тварин спалюють або утилізують. Людей, які постраждали внаслідок укусу – вакцинують.
Для профілактики сказу необхідно регулярно вакцинувати тварин, уникати контактів із потенційно небезпечними тваринами, дотримуватися правил їх утримання. Для планової профілактики сказу вакцинуватися можуть люди, які професійно пов’язані з ризиком інфікування сказом: спеціалісти ветеринарної медицини, працівники ветеринарних лабораторій, клінік, мисливці, лісники та ін. Антирабічна вакцина запобігає виникненню захворювання у 96–99% випадків. Для активної імунізації тварин проти сказу запропоновано кілька вакцин: Рабізін, Рабівак, Рабістар, Нобівак.
Для диких тварин використовують пероральну вакцину (для цього у кубики м'ясокісткового борошна, яке слугує приманкою, на біофабриках запаковують вакцину). ЇЇ розкладають у хащах або розкидують з гвинтокрила у лісових масивах. Дикі тварини знаходять ці кубики за запахом і, поїдаючи їх, - вакцинуються.
З часу виготовлення вакцини пройшло більше сто років, але ми і тепер користуємося винаходом великого француза, який дозволяє нам контролювати поширення хвороби.
Викладач ветеринарних дисциплін
Тетяна Дурдинець
Тетяна Дурдинець