Івана Купала, Купайла — традиційне українське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем. Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила.

Святкування розпочиналося в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.

Головні атрибути свята — це Купало й Марена. Згідно із слов'янським міфом, зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, вважали її старшою русалкою. Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала і Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших — замість солом'яного опудала садовлять дитя, яке виконує роль Івана Купала. На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

Опудало Марени робили в різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині - із гілок чорноклену і трави.

Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.

Купальське вогнище згідно з переказами має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохають один одного, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був красивим.

Після втоплення Марени (інколи топили Купала) дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають. Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пара заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.

На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.

За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

Існує повір'я про цвіт папороті, котрий нібито з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» видатний український та російський письменник Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.

Купальська ніч – чарівна ніч. В цю ніч ходить щастя по землі, а разом із ним і темні лихі сили.

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець

Баран Оксана