15 лютого 1989 року, закінчилася одна із трагічних воїн другої половини ХХ століття – війна в Афганістані.

Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року. Офіційна мета введення була – запобігти загрозі іноземного військового втручання.

Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково. Обмеженим контингентом радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і стало її активним учасником.

У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») – з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам в ході конфлікту підтримку надавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.

25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка-Шинданд-Кандагар, Термез-Кундуз-Кабул, Хорог-Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.

До складу радянського контингенту входили: управління 40-ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п’ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.

Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року – 3340 днів (дев’ять років, один місяць, дев’ятнадцять днів).

Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених в квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо ДРА. Радянський Союз зобов’язався вивести свій контингент в дев’ятимісячний термін, тобто до 15 лютого наступного року.

За повідомленнями, в перші три місяці Афганістан покинули 50183 військовослужбовців. Ще 50100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року.

 

15 лютого 1989 року генерал-лейтенант Борис Громов, згідно з офіційною версією, став останнім радянським військовослужбовцем, який переступив по Мосту Дружби кордон двох країн. Насправді на території Афганістану залишалися як радянські військовослужбовці, що потрапили в полон до душманів, так і підрозділи прикордонників, що прикривали виведення військ які повернулися на територію СРСР. Прикордонні війська  виконували завдання з охорони радянсько-афганського кордону окремими підрозділами на території Афганістану до квітня 1989 року.

   Кожен четвертий із майже 600 тисяч військовослужбовці, які брали участь у бойових діях в Афганістані, – наші співвітчизники, і кожний четвертий із тих, хто не повернувся з Афганістану, – українець.

Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця.

 

  15 лютого ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих, вшановуємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах.