Особливо схильними до вигорання на роботі є люди, які працюють в сфері «людина- людина», тобто ті, чия робота пов’язана з постійниим спілкуванням. Це  люди, яким необхідність постійно бути на зв’язку, вислуховувати інших і говорити самому, стежити за важливими новинами, давати вказівки підлеглим або навпаки виконувати доручення керівництва, намагатися виправдати чиїсь очікування, перевершити конкурентів, продемонструвати хороші показники — все це призводить до того, що в якийсь момент у людини просто «сідають батарейки». До цієї категорії належать і педагоги.

Згідно з ВООЗ, існує три основних симптоми емоційного вигорання:

1. Почуття виснаження або втоми: призводить до порушення сну, зниження імунітету, проблем із концентрацією.

2. Інтелектуальна й емоційна дистанція з роботою:відчуття негативу та цинізму відносно ситуацій, пов’язаних із роботою, відірваність від колективу, відсутність мотивації, негативне сприйняття реальності.

3. Зниження професійної ефективності:внаслідок цього розвивається відчуття неспроможності, з’являються сумніви у власних здібностях і компетентності.

З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому емоційного вигорання.

Ознаки емоційного вигорання:

1. Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як:

- брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу );

- стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»);

- безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.

2. Відчуття самотності, що виявляється:

- у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег;

- у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування

- у неможливості нормального емоційного контакту з учнями та колегами.

- у зниженні ціннісного ставлення до життя;

- у байдужості до всього, навіть до свого особистого життя;

- у втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.

- вигорання відбувається поетапно і містить три стадії: напруга – опір – виснаження.

- кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:

- напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;

- опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з*являється відчуття самотності;

- виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.

          Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов'язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.

          У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.

          У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов'язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв'яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.

          Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з'являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.

          Практичним психологгом коледжу розроблено анкетування на виявлення синдрому емоційного вигорання педагога та визначення рівня стресостійкості педагога. Триває робота над розробкою пофілактичних заходів, щодо подолання синдрому емоційого вигорання.

Лариса ЧАПЛІНСЬКА