Зараз війна не лише на фронті, але і всередині кожного з нас. Війна не буває своєчасною.

Вона включає такі етапи:

1. Встановлення контакту з особою яка постраждала у ненав’язливій і співчутливій манері. Для цього:

- назвіть себе й опишіть свою роль;

- попросіть дозволу поговорити;

- поясніть мету розмови;

- запитайте про нагальні потреби.

2. Забезпечення безпеки й фізичного комфорту:

- впевніться, що особа перебуває у фізичній безпеці, допоможіть зробити оточення безпечнішим, розпитайте про потребу в медикаментах чи інших необхідних засобах (окуляри, милиці та ін.);

- повідомте інформацію про ситуацію, пошуково-рятувальні роботи або служби;

- запропонуйте особі забезпечити собі певний фізичний комфорт (щоб зменшити відчуття безпорадності, бажано заохотити його подбати про такі чинники, як їжа, захист від вітру або освітлення);

- запропонуйте різні форми соціального комфорту та допоможіть зв’язатися з іншими людьми;

- захистіть потерпілого від додаткових травм і потенційних нагадувань про них.

3. Емоційна стабілізація потерпілого:

- поважайте бажання потерпілого побути на самоті, дайте йому кілька хвилин, не робіть активних спроб втрутитися, спокійно помовчіть і залишайтеся поряд;

- скажіть йому, що ви тут, поблизу, якщо будете потрібні, або повернетеся до нього за кілька хвилин;

- запропонуйте свою підтримку і допоможіть йому зосередити увагу на конкретних почуттях, думках і досяжних цілях;

- надайте інформацію, яка допоможе йому зорієнтуватися в оточенні;

- попросіть вислухати вас, дивлячись вам в очі;

- поясніть, де потерпілий перебуває;

- поговоріть про той аспект ситуації, який знаходиться під контролем, вселяє надію або має позитивний характер;

- запропонуйте робити повільні та глибокі вдихи та видихи;

- попросіть назвати п’ять нейтральних речей, які він може бачити, чути та відчувати.

4. Збір інформації — з’ясуйте нагальні потреби та проблеми потерпілого, що потребують їх вирішення або негайного направлення до спеціалістів:

- характер і тяжкість пережитого досвіду;

- загибель близької людини;

- тривоги щодо життєвих обставин і загроз після війни;

- розлука з близькими або тривога про їхню безпеку;

- фізична хвороба, психічні розлади, потреба в медикаментозному лікуванні;

- втрати, зазнані в результаті війни;

- потреби в додаткових допоміжних послугах.

5. Практична допомога пацієнтам задоволення їхніх нагальних потреб:

- уточніть нагальні потреби;

- обговоріть план дій.

6. Встановлення зв’язку із джерелами соціальної підтримки:

- забезпечте зв’язок з основними особами, здатними надати підтримку (родичами тощо);

- рекомендуйте постраждалому звертатися за підтримкою до тих, хто зараз є на місці;

- обговоріть способи пошуку та надання підтримки;

- підшукайте можливих помічників;

- поясніть постраждалому, як він може допомогти іншим.

7. З’єднання постраждалих із суміжними службами та закладами, які надавали їм послуги до війни, або які необхідні в цей момент:

- психіатрична допомога;

- медична допомога;

- духовна підтримка;

- дитячі соціальні служби, школи.

          Перша психологічна допомога має на меті забезпечити безпеку постраждалого, встановити зв’язок із реабілітаційними ресурсами, послабити стресові реакції, допомогти постраждалому розвинути навички коротко- і довготривалого подолання стресу та зміцнити природну психологічну стійкість пацієнта.