Іван Чендей – це візитівка Закарпаття

Цими  травневими днями Закарпаття вшановує пам’ять визначного сина Срібної землі, українського письменника, кіносценариста, лауреата Шевченківської премії Івана Чендея.

З роками одні події в пам’яті вивищуються над іншими, постають Говерлами і Монбланами над полонинами і кичерами, через історичні панорами переходять племена і народи, і в мерехтінні небесного кіноекрану ти бачиш отой неосяжний космос у сяєві зір і сузір’їв, без якого й себе уявити неможливо.  Там десь, яскрава і мінлива, сяє зоря Івана Чендея, запалена ним самим, як ватра далеко в горах. І світить вона магічно, як світила Іванові Палійчуку з повісті Михайла Коцюбинського та з фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». У сяйві письменницької слави Іван Чендей зустрічав тут, на вулиці Високій, 15, молодого кіногенія Івана Миколайчука, який залишив  у альбомі почесних гостей свій автограф. І Сергій Параджанов, із яким Іван Чендей писав сценарій майбутнього світового кіно-шедевру, сидів на веранді з Іваном Чендеєм, і художник Федір Манайло, і ще немала черідка, як любив казати письменник, осяяних примхливою славою артистів, поетів, творчої богеми початку шістдесятих ХХ століття. Мерехтить далека ватра з небес, і не згасає.

Image

Не згасає – і не згасне. Попри сучасну велику трагедію нашої країни, ми успадкували гори прадавніх трагедій і бід, і долати розбрат усе ще треба, хоча перші удари долі ми сприйняли і прийняли мужньо, як наші предки. Але ватри не згасають, і чужинці не загасять зірки над Карпатами і Великою Україною. Час прийде!!!

Image
Потужним джерелом творчості було для письменника реальне життя, дійсні факти, які він брав на крила фантазії, домислу та вимислу, пропускав крізь збагачувальний апарат думки, зігрівав емоціями і хвилюванням серце. Тоді приступала до дії пісня – струмені тепла, дихання, почувань, без яких художня література неможлива. З потоку життєвих вражень письменник завжди відбирає найсуттєвіше, найістотніше і з цього творить свій світ. Він синтезує конкретне і загальне.
Чендей одним із перших в українській прозі 60-х років художньо переконливо розкрив внутрішній людський зміст єдності людини з духовним материком свого народу, з моральними цінностями, набутими у віках.
У творчості І. Чендея перехрещуються важливі соціальні, духовні й моральні координати історії Закарпаття. Впевнено наближався письменник до народного характеру-типу, ненав’язливо, але послідовно, від твору до твору, проводячи ідею добротворення, високого призначення людського буття на землі.
Image
Image
Image
Доброї слави по багатьох селах і далеких околицях зажив майстер-тесляр Іван (повість “Іванові журавлі”). Коли поминали його люди, згадували мости, які Іван збудував, хати, які він зводив, дороги, його руками прокладені… Мамині невтомні руки піднесено оспівані в повісті “Кринична вода”. У батька (автобіографічна повість “Луна блакитного овиду”) — широка, тверда, мозоляста долоня як свідчення порядності й цноти. І слова батька, які значною мірою визначають властиві творчості Івана Чендея морально-етичні принципи характеротворення: “Чесно робити тяжко, але від чесної роботи легко на душі…”
Наступні збірки Івана Чендея — “Теплий дощ”, “Казка білого інею”, “Кринична вода” засвідчують зосередженість письменника на дослідженні соціально-психологічної природи людських характерів, їхніх морально-філософських першооснов.
Незмінно в центрі уваги письменника — віками витворювані народом духовні цінності. Як розуміти духовність? Де, коли, в якій ситуації втрачаються визначальні критерії інтелігентності, елементарна самокритичність, як то сталося з письменником Гаманом (оповідання “Комаха в бурштині”)? Чому його так навально захопила жадоба наживи, пихата вдоволеність своїми писаннями?.. Прийшла старість, огорнула самотність, і тепер Гаман з гіркотою згадує слова покійної дружини: “Ти ціле життя брів на гору, а дійсно всього вибирався на утлі пригірки…”
Image

  Історія його краю — в його творах. Вона відлунює в них гомоном блакитних овидів дитинства, складними перипетіями людських взаємин, світить чарівним світлом народних казок легенд…

Тетяна  Плоскіна,

вивладач філологічних дисциплін