Сьогодні, 1 квітня, – Міжнародний день сміху. Цей день не внесено ні в які календарі знаменних дат і всенародних свят, але його цілком можна віднести до міжнародних, оскільки він з однаковим успіхом відзначається і в Німеччині, і в Англії, і у Франції, і в Скандинавії, і навіть на Сході. В одних країнах 1 квітня називають День сміху, в інших — День дурня. Принаймні, так вважають в Англії і США, а в Шотландії – «Днем зозулі», в Японії – «Днем ляльки» і зовсім вже неделікатно називають своє першоквітневе свято жартів в Італії – «День дурня». В Україні ж це «День сміху».

У цей день кожен хоче пожартувати над кимось, тож ніхто не застрахований від розіграшів і навіть найсерйозніші люди мимоволі посміхаються.

На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели — адже її крики були лише обманною луною.

Ще одна гіпотеза пов’язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за Григоріанським календарем

Є також версія про походження традиції з подій, що описані в віршах з одинадцятого по п’ятнадцятий глави двадцять восьмої Євангелія від Матфея . За цією версією, у день, що відповідає сучасному 1 квітня, відбулося Воскресіння Христове, а римська варта могили, поширивши неправдиві відомості про те, що тіло ніби-то було вкрадене учнями Христа, стала зачинателем звичаю поширення неправдивої інформації  у цей день.

Важко розповісти, звідкіля пішло це свято. Звичай веселитися, жартувати й обманювати один одного саме 1 квітня існує в дуже багатьох країнах. За однією версією, звичай жартувати 1 квітня, пов’язаний із перенесенням дати святкування нового року. Так, до другої половини XVI століття, європейський новий рік починався наприкінці березня. До цієї події готувалися, ходили один до одного в гості, дарували подарунки. Сама зустріч Нового року відбувалася 1 квітня. Пізніше, за наказом французького короля, початок року офіційно стали відзначати 1 січня, але багато підданих продовжували святкувати 1 квітня. Щоб позбутися старих традицій, їх стали називати «першоквітневими дурнями», стало модним їх розігрувати і висміювати. Пройшли роки, а традиція зустрічати перший день квітня жартами залишилася. Головне — щоб жарти були добрими і покращували настрій. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят — 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими дурнями» або «першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.

Хоча про виникнення першоквітневої традиції й існує чимало різних гіпотез, але багато хто вважає, що її корені сягають у середньовічну європейську «балаганну» культуру. По суті — це один із найстійкіших елементів язичництва, що осіли в християнській свідомості.

Одразу ж після весняного рівнодення давні римляни відмічали свято на честь божества сміху (Risus). Свято це поєднувалося з різними жартівливими обманюваннями. Римський письменник Апулей, автор «Метаморфоз», писав з цього приводу: «Забави ці, які ми щороку влаштовуємо на честь Сміху, завжди мають які-небудь вигадки. Ми єдині з усіх народів, що умилостивляє забавами, веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом».

У давніх індійців в квітні, першому місяці їхнього року, відзначався день народження богині Сіти. На цьому святі влаштовувалися і сценічні вистави, у яких індійці жартома обманювали одне одного, намагаючись таким чином привернути до себе богиню.

Перша письмова згадка про 1 квітня як конкретний День усіх дурнів знайдено в англійській літературі й датується XVII сторіччям.

Щоправда, стверджують, що у Франції він існував із 1564 року, коли там було введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25 березня на 1 січня. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят — 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими дурнями» або «першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.

День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають «святом серця, а не держави». До речі, професор Стенлі Теп із інституту здоров’я в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує: «30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, котрий переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період — перші півроку після нападу, — і потім жити повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя».

У німців здавна існує звичай посилати кого-небудь, найчастіше дитину, за тим, чого не можна принести. Цей жарт називається in den Aprill schicken — «посилати кого-небудь у квітень» (обманювати), а той, кого обманюють, одержав назву Aprilnarr (переклад той же, що й з англійської). Існує думка, що цей жарт у англійців та німців з’явився як наслідування одному з епізодів

Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Того дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком.

Для цього дня маємо приповідку: «Першого квітня — брехня всесвітня!».