Замок Любарта (або Луцький замок) – одна з найвизначніших архітектурних пам’яток України. Ця фортеця, що височіє в центрі Луцька, є символом міста та нагадуванням про його славну історію. Замок зберігся до наших днів у відмінному стані, що робить його важливим туристичним і культурним об’єктом.
З X ст. розпочалась його славетна історія. Луцький замок неодноразово був в облозі та часто змінював своїх власників. Історія цієї споруди насичена різноманітними перипетіями та неочікуваними поворотами, тому тут розповімо тільки найбільш значимі етапи.
Кам’яний замок у XIV столітті починає активно забудовувати литовський князь Любарт, завдяки чому споруда отримала свою другу назву – замок Любарта. У 1366 році Луцьк стає столицею Галицько-Волинського князівства. В середині ж XV ст. Луцький замок майже 2 місяці був місцем для конференції монархів Центральної Європи з питання відсічі Турецькій експансії.
Після укладання між Польщею та Литвою Люблінської унії в 1569 році та втрати замком статусу княжої резиденції, головною спорудою двору став будинок єпископа, а сам Луцький замок з середини XVI століття набуває славу центру духовної та судової влади Волині. А після остаточного розділу Речі Посполитої (1795 р.), Луцький замок стали використовуватися в якості канцелярії, архіву та казенного житла. В XX ст. Луцький замок спочатку належав Польщі, а з 1945 р. – УРСР. Сьогодні ж це частина історико-культурного заповідника «Старий Луцьк».
Згідно з переказами, на початковому етапі своєї історії (коли укріплення були тільки з дерева) власник цих земель, князь Любарт, одружився з місцевою княжною Бушею (інші джерела називають її Агрипіною). Саме тоді розпочався активний процес будівництва саме кам’яного замку. З одного боку це був логічний розвиток фортифікаційної споруди, але дехто каже, що це будівництво було своєрідним подарунком коханій дружині Любарта.
Так це чи інакше, але Буша (або Агрипіна) не дожила до кінця будівництва. Князь оплакував її, але вирішив справу довести до кінця. Відтоді Луцький замок прикрашають три вежі: В’їзна, Владича і Стирова, хоча людям більше сподобались їх символічні назви: вежі Віри, Надії та Любові. Будівництво мурів та веж ховало в собі невеличкий секрет (особливо неприємний для ворогів) – у розчин бетону додавали курячі яйця, що зміцнювало його структуру.
Подейкують, що саме завдяки цьому «рецепту» Луцький замок зберігся в такому хорошому стані.
За планом Замок Любарта являє собою рівносторонній трикутник. Висота стін сягає 12 метрів над валом, а товщина − 3 метри. Стіни і вежі вимурувані у готичній системі кладки. На стінах розташовуються бойові галереї з бійницями. Над входом наявні два портали з арковим завершенням. Це колишні входи у замок, колись вони закривались підйомним мостом.
Сьогоднішній архітектурний комплекс Луцького Верхнього замку включає в себе В’їзну, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами; будинок шляхетських судів XVIІІ ст.; повітову скарбницю поч. ХІХ ст., а також залишки соборної церкви Іоанна Богослова ХІІ ст. та князівського палацу XІV–XVI ст.
У приміщенні повітової скарбниці функціонує Музей книги; у будинку шляхетських судів – Художній музей; у В’їзній вежі облаштовано експозиції кераміки, виробів з металу, меблів. У Владичій вежі можна оглянути арсенал і єдиний в Україні Музей дзвонів. Стирова башта використовувалася під архів замкової канцелярії, а у її підвальному поверсі була в’язниця.
У Верхньому замку існує туристичний маршрут, який знайомить із підземеллями замку Любарта, він є не лише денним, а й нічним. За брамою В’їзної вежі чекають (якщо екскурсія відбувається вночі) лицарі зі смолоскипами, дійство супроводжує середньовічна музика.
Одна з легенд Луцького замку розповідає про життя молодої дівчини – Оксани. Жінка приглянулася коменданту фортеці, та ці почуття не були взаємними. За такого відкоша чекала на Оксану страшна розправа (солдати спочатку поглумилися над нею, а тіло розрубавши на дрібні частинки вкинули у річку). З того моменту в замку Любарта появився привид жіночої подоби, який блукав вуличками старого міста у пошуках частинок свого тіла.
Історики свідчать, що в міжвоєнний період, (коли у замку стояв військовий гарнізон), на ранок знаходили мертвих чоловіків з спотвореними обличчями. Подейкують, що в такий спосіб Оксана нагадувала як не по-людськи з нею повелися люди у формі. Востаннє привид бачили у післявоєнні роки, і до образу дівчини не вистачало лише перстня. Люди переказують, що той перстень можна знайти на місцевих базарах і сьогодні, але ніколи його власниця не матиме щастя.
Матеріал з відкритих джерел
Ангеліна ГОЛЬЧА