Улас Самчук належить до найвидатніших українських прозаїків ХХ століття. На відміну від багатьох українських письменників-класиків того часу, які змушені були так чи інакше служити радянській владі, він відрізнявся послідовною євроцентричністю.
Самчук побував у Німеччині, Італії, Франції, Чехії, Польщі. Досконало володіючи англійською, німецькою, французькою, польською, чеською мовами, письменник чудово орієнтувався в тамтешніх літературах, читаючи твори багатьох письменників в оригіналі.
Зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Улас Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», збірки оповідань «Месники», «Віднайдений рай», низки повістей, оповідань і статей.
У 80-х роках йшли розмови про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію за «Волинь», але, на жаль, до кінця справа не була доведена.
Улас Самчук народився 7 (20) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині – Рівненський район Рівненської області) в родині, як на той час, заможних селян – Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків.
У 1917–1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921–1925 роках — у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.
Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.
Згодом – оселився у місті Бреслау (Вроцлаві), працював і паралельно навчався як вільний слухач у Бреславському університеті. Зокрема, вивчав німецьку класичну філософію, читаючи її твори в оригіналі. Іммануїл Кант став улюбленим філософом Самчука. Можливо, він і сам міг би стати філософом, але обрав художню літературу, яку трактував як «популярну філософію».
У 1929 році Улас Самчук перебрався до Праги, де до 1931 року навчався в Українському вільному університеті, плідно співпрацював з українськими часописами, став співавтором «Науково-літературного вісника» Дмитра Донцова – філософа, літературного критика і теоретика українського інтегрального націоналізму, познайомився з українськими митцями, що перебували в еміграції: Олександром Олесем, Оленою Телігою, Олегом Ольжичем, Олексою Стефановичем.
«У житті кожної людини, – зазначав Самчук, – є час і місце, що творять вісь її буття. У моєму житті таким місцем була Прага». Саме там він визрів як письменник, пізнав людей однорідного мислення, і під їхнім впливом формувався не лише як митець, а й як політик-мислитель.
«Я не належав до породи пристрасних політиків, але силою фактів був втягнутий в цю атмосферу молодих людей, яким здавалося все можливим і які майстрували фантастичні плани свого майбутнього», – писав Самчук.
Тривалий час він присвятив роботі над епопеєю «Волинь» (1934–1937), а також створив ще два романи – «Кулак» (1932) і «Марія» (1934).
Під час війни Улас Самчук переїхав спочатку до Львова, а потім – до Рівного, де працював редактором газети «Волинь». Після публікації в ній своєї статті «Так було і так буде» з ідеями українського патріотизму був заарештований нацистами і більше місяця перебував у в’язниці. Після звільнення – продовжив письменницьку й журналістську діяльність.
Після війни Улас Самчук емігрував і деякий час жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). Після переїзду до Канади у 1948-му був засновником Організації українських письменників «Слово», Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв.
Письменник помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.
Матеріал з відкритих джерел
Ангеліна ГОЛЬЧА