Юрій Липа – видатний український мислитель, письменник, лікар і громадський діяч. Його життя було наповнене боротьбою за незалежність України, а творчість стала джерелом натхнення для багатьох поколінь.
Відомості про ранні роки Юрія Липи суперечливі. За найбільш обґрунтованою версією, він народився у 1900 році у Старих Санжарах на Полтавщині в сім’ї священника Андрія Геращенка і при народженні був названий Георгієм. Те, що його матір’ю була Єлизавета Геращенко, не викликає сумнівів, а от хто був його батьком, історики дискутують і досі.
Відомо, що у Єлизавети Геращенко був роман із земським лікарем Іваном Липою і вони певний час жили разом. Цей роман завершився нічим, окрім того, що через вісім років Іван Липа всиновив Георгія. І те, що це не викликало великого опору збоку Геращенків, дозволяє зробити припущення, що Іван Липа тоді офіційно оформив опікунство над своїм рідним сином.
Є й інша версія – Іван Липа був лише хрещеним батьком Георгія. Зрештою, то вже ребус для біографістів. Хай там як, Іван Липа, який тоді вже працював на Одещині, забрав восьмирічного хлопця до себе, давши йому нове ім’я та по-батькові. Так наш герой став Юрієм Івановичем Липою.
Юрій отримав освіту у Одесі – у гімназії №4, а потім вступив до Новоросійського університету (нині Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), щоб стати юристом. Але визначальний вплив на його світогляд справляла нова родина. Іван Липа був одним із засновників «Братерства Тарасівців». Заснована 1891 року у Харкові, ця таємна організація мала на меті втілювати політичні ідеї Кобзаря і фактично стояла на позиціях українського націоналізму – її учасники вважали себе «націоналами».
На початку Визвольних змагань 1917–21 воював проти більшовиків у складі 1-го пластунського куреня Гайдамацької дивізії, після вступу до Одеси українських військових частин і союзних німецько-австрійських військ став заступником командира одеської «Січі».
Редагував г. «Вісник Одеси», співпрацював із часописами «Вільне життя» (Одеса), «Нова рада» (Київ), видавництвом «Народній стяг» (Одеса). У той час вийшли друком перші поетичні й прозові твори Л. та його політологічні розвідки, зокрема брошури «Союз Визволення України», «Королівство Київське по проекту Бісмарка», «Гетьман Іван Мазепа».
Від початку 1919 перебував у складі Армії УНР у м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.), де продовжив навчання на юридичному відділенні Українського державного університету, друкувався у г. «Життя Поділля», «Українське слово», студентському ж. «Нова думка».
Перед наступом Червоної армії восени 1920 емігрував через Львів до м. Станіслав (нині Івано-Франківськ), потім перебував у таборі для інтернованих вояків Армії УНР у м. Тарнув (Польща). Працював репортером у відділі преси і пропаганди уряду УНР в екзилі, співпрацював із Товариством допомоги українській еміграції.
У таборі ініціював створення літ.-мист. товариства «Сонцесвіт», що видавало однойменний альманах, тут опубліковано його поему «Князь полонений». 1922–29 навчався на медичному факультеті Познанського університету (Польща), був одним із засновників та ідеологічним референтом таємного братства – корпорації «Чорноморе», до якого входили українські студенти, переважно колишні вояки Армії УНР і УГА.
Пізніше у м. Данциґ (нині Ґданськ, Польща) на базі місцевої філії корпорації створив видавничий центр, який випускав однойменний збірник. На його сторінках друкували статті Л., зокрема з проблем формування у молоді української державницької свідомості.
Але зосередитись винятково на медицині йому не довелося. Під час навчання у Польщі Юрій Липа активно долучається до молодіжного корпоративного руху емігрантів. Своїм завданням те покоління бачило розробку стратегії розвитку нової України і готувало себе, як фахівців для розбудови звільненої у майбутньому країни. Юрій долучився до корпорації «Чорноморе» і став співзасновником низки літературних організацій, серед яких «Авангард», «Ми», «Сонцесвіт», «Варяг», «Танк». В цей період побачили світ і перші «програмні» твори Липи – «Державницька молодь» і «Влада й особистості».
Здібного юнака помітив і В’ячеслав Липинський, який у одному з листів адресував йому такі рядки:
«Бачу Вашу глибоку ідейність і щиру любов до України. Хай Бог милосердний дає Вам сили, мій дорогий юначе, зберегти на ціле життя найцінніші прикмети молодості».
Втім, ідейної «дружби» між ними не склалося – Юрій Липа надовго застряг на орбіті Дмитра Донцова.
Цілих 13 років Липа дописував до редагованого Донцовим «Літературно-наукового вістника». За цей час Липа пройшов шлях від захопленого учня Донцова до його відвертого критика і навіть ідеологічного опонента. У брошурі «Українська доба» 1936 року, коли стосунки між ними остаточно розпалися, Липа дав в’їдливу, але напрочуд влучну оцінку Донцову:
«Перед його статтями бліднуть вірші і поеми. Може він дійсно найбільший сучасний поет України? Може його доктрина – це просто вісь його власної літературної творчости, його особистої творчої експансії?.. Можливо. Але це не вісь України. Україна є більша від окремих поетів».
До речі, про поезію Липа міг міркувати зі знанням справи – якраз у 1930-х вийшли основні збірки його власних віршів: «Світлість», «Суворість» та «Вірую».
Завершивши навчання, працював асистентом Варшавського університету, стажувався у Данцизі та Лондоні, але через політичний конфлікт із польською владою 1929 залишив університет і розпочав у Варшаві власну медичну практику. Поглиблював знання з фітотерапії у проф. Я. Мушинського при Віленському університеті (нині Вільнюс), також пройшов однорічний курс у Школі військових підхорунжих польської армії та ВШ політичних наук при Варшавському університеті.
Хай там як, польський період у житті Юрія Липи був складним. 1939 року держава була розчленована між СРСР і Третім Райхом і нацисти безуспішно намагалися у той чи інший спосіб використати помітного і здібного українця у своїх планах. Але плани самого Липи плани були пов’язані з Україною. 1940 року у Варшаві він разом із Левом Биковським, Іваном Шовгенівим, Михайлом Садовським створили науково-дослідну установу «Чорноморський інститут», який об’єднав багатьох науковців та був покликаний визначити переваги географічного положення України.
Для самого ж Липи це була зручна платформа для розробки своєї власної геополітичної доктрини, викладеній у його «Всеукраїнській трилогії», що складалася з праць «Призначення України», «Чорноморська доктрина» та «Розподіл Росії». Додавалися й суто матеріальні обставини. На той момент Липа вже був одружений на художниці Галині Захарясевич, з якою мав двох доньок – і виживати у голодній окупованій Варшаві їм ставало все складніше. Звичайно, існували шляхи еміграції кудись далі на захід, але влітку 1943 року родина Лип переїхала на українські терени, а саме у село Бунів неподалік від Яворова на Львівщині. Біографи сходяться на тому, що це було свідоме рішення – бути в буремні часи зі своїм народом.
Життя Юрія Липи обірвалося раптово і трагічно. 19 серпня 1944 року його затримало НКВС. А через два дні його труп зі слідами звірячих катувань було знайдено неподалік від його помешкання. Поховали його у Буневі, а 10 жовтня 1945 року наказом Головного військового штабу УПА йому було посмертно присвоєне звання полковника.
Сьогодні його могила не забута, а неподалік від місця, де знайшли його тіло, стоїть пам’ятний хрест із написом: «Цей хрест – німий свідок катувань 19-20 серпня 1944 р. і трагічної смерті від рук комуністів Юрія Липи». Але найкращою епітафією Липи можна вважати його власний вірш:
Коли прийшла пора і ти дозрів
У муках днів, у боротьбі з собою
Як образ берегів в імлі на морі, –
В одній хвилині з’явиться тобі
Твоє призначення і зміст.
То лиш приходить раз, але назавжди,
Не стерти образу цього тобі,
Ти не втечеш, дивись вперед – і знай:
Одно тобі зосталось – тільки жити з ним,
І сповнитися ним, воно – від Бога,
Якже ж не вчув призначення свого, –
Ти ще не жив, і ще не гідний вмерти.
Матеріал з відкритих джерел
Працівники бібліотеки Наталія Олексик
Ангеліна Гольча