Закарпатська область. Бібліотечна справа

28 вер.,2025

: Цікавинки вихідного дня

Закарпатська область. Бібліотечна справа

Історія краю поки що не має фактів про існування значних книгозбірень до XVII ст., незважаючи на значне поширення письма та писемних пам’яток давньоруською та латинською мовами у попередні віки. Найбільшу і найціннішу бібліотеку у ті часи мав Мукачівський монастир, значні зібрання книг – Грушівська, Тячівська та Углянська обителі.

Одна з найдавніших бібліотек краю – бібліотека Мукачівського монастиря заснована у XVII ст. (за деякими джерелами – у XIV ст.). Історично склалося так, що ця бібліотека відіграла неабияку роль не тільки в духовному розвитку краю, але й у збереженні історичної пам’яті та національної свідомості корінного населення в часи панування Австро-Угорщини. У цій книгозбірні збереглися і дійшли до наших часів деякі сторінки давньої історії Закарпаття, а також рідкісні пам’ятки писемності, в тому числі «Євангеліє», написане у 1401 році в Королівському замку на Виноградівщині, «Біблія», видана Іваном Федоровим у 1581 році.

Історія книгозбірні Мукачівського монастиря нерозривно пов’язана з іменами таких відомих просвітителів та культурних діячів краю, як Арсеній Коцак, Анатолій Кралицький, Андрій Бачинський.

Протягом XVIII–XIX століть бібліотеки на території історичного Закарпаття були, як правило, власністю монастирів, духовних та світських навчальних закладів, а також окремих представників інтелігенції та духовенства.

Помітний слід в історії культури краю залишила бібліотека, створена єпископом Мукачівської єпархії А. Ф. Бачинським (1732–1809). За свідченням сучасників вона була доступна широкому загалу.

Після розвалу Австро-Угорщини та входження у склад Чехословацької Республіки почалася активізація культурного та громадського життя краю.

У 1921 році Національними зборами Чехословацької Республіки був прийнятий закон про обов’язкове запровадження общинних бібліотек. Для підтримки бібліотек вводився спеціальний податок. У 20-ті роки XX ст. у багатьох селах та містах Закарпаття (тоді – Підкарпатська Русь) виникли осередки товариства «Просвіта» та товариства ім. О. Духновича, при яких почали діяти бібліотеки та громадські читальні. Всього в середині 30-х років на Закарпатті було 10 філій та 235 читалень осередків «Просвіти» з книжковим фондом 32 тис. примірників.

Товариство ім. О. Духновича мало на той час 315 читалень та 288 невеликих бібліотек (даних про книжковий фонд виявити не вдалося).

Бібліотека Народного дому «Просвіти» в Ужгороді налічувала 8 тис. книжок, але внаслідок подій 1939–1944 рр. книги були втрачені.

Перші публічні бібліотеки у містах Мукачево та Ужгород почали створюватись на початку 30-х років ХХ ст. Першою почала діяти Мукачівська публічна бібліотека (з 1929 р. – читальний зал з періодичними виданнями, з 1930 р. – абонемент). На першому році діяльності бібліотеки репертуар періодичних видань охоплював 90 назв семи мовами.

Організація публічної бібліотеки в Ужгороді почалась ще у 1923 році, але офіційно бібліотека відкрилась лише у 1932, зате у спеціально збудованому приміщенні та з відповідним інвентарем. Через 10 років фонд бібліотеки уже налічував майже 10 тис. примірників, проте, за свідченням сучасників та письмових джерел, підбір книг був здебільшого випадковим – книги надходили до бібліотеки в основному як подарунки від громадських організацій та приватних осіб.

У вересні 1945 року на базі Ужгородської міської бібліотеки було створено обласну бібліотеку для дорослих. У 1961 році (після переведення обласної бібліотеки в іншу будову) Ужгородська міська бібліотека повернулась у своє приміщення, де у 2012 році відсвяткувала 70-річчя створення.

Мукачівська публічна бібліотека у той же час була реформована у Мукачівську міську бібліотеку для дорослих.

Історію державної мережі області започатковано постановою Ради народних комісарів УРСР № 1792 від 21.11.1945 р. «Про затвердження плану розвитку культосвітніх установ». Згідно з цим планом в області необхідно було відкрити 17 бібліотек, в т. ч. одну дитячу, 505 сільських клубів та хат-читалень. Так почалося створення в Закарпатті державної мережі бібліотек, які покликані були в першу чергу стати закладами ідейно-політичного впливу на населення новоствореної області.

Поява практично в кожному населеному пункті області бібліотеки чи хати-читальні мала безперечно і позитивний вплив на загальний розвиток освіти і культури краю.

Саме з 1946–1947 рр. почали свою діяльність більшість районних, міських та сільських бібліотек Закарпаття. Обсяг роботи бібліотек та їх книжковий фонд постійно зростав.

Державна бібліотечна мережа області особливо активно створювалась та удосконалювалась вподовж 50-60 рр. ХХ ст.

Великою перешкодою в організації бібліотечної справи була відсутність підготовлених місцевих кадрів, особливо в селах. У подоланні труднощів організаційного періоду значну допомогу надавали вчителі, які становили майже половину культосвітнього активу.

Для підготовки культосвітніх кадрів з місцевого населення велике значення мало відкриття в березні 1947 р. Хустського культосвітнього технікуму (з 1985 р. – Ужгородське училище культури, з 2007 р. – Ужгородський коледж культури і мистецтв), а також навчання у Харківському бібліотечному інституті (з 1964 р. – інститут культури, з 1999 р. – Харківська державна академія культури).

Уже в 1959 р. бібліотеки області мали 60% працівників з вищою і середньою спеціальною освітою, а в 1964 р. вищу освіту мали 29% працівників районних і 20% міських бібліотек, 60% працівників сільських бібліотек – середню спеціальну.

Систематична методична допомога обласних бібліотек книгозбірням середньої та низової ланки, закріплення на місцях бібліотечних кадрів з вищою та середньою спеціальною освітою у 60-ті роки дали свій результат.

Велике значення мало створення міжбібліотечного абонементу, який почав діяти на початку 60-х років і досяг піку на початку 90-х. Завдяки йому сотні читачів, насамперед, студентів-заочників, науковців, спеціалістів народного господарства мали змогу користуватися фондами не тільки найбільших бібліотек області, але й книгами з багатьох книгозбірень колишнього Союзу та 19 країн світу.

Впродовж 60-70 рр. була налагоджена співпраця бібліотек державної мережі з мережею інших систем і відомств, зокрема, навчальних, профспілкових, медичних, технічних та санаторно-лікувальних закладів. В обласній бібліотеці для дорослих було введено посаду головно бібліотекаря по координації.

Дальшому розширенню інформаційного потенціалу державної мережі сприяла їх централізація, що відбувалася з 1974 по 1979 рік. Було створено 13 районних та дві міські централізовані бібліотечні системи. Централізація бібліотек дала певні позитивні результати: покращилась матеріальна база деяких бібліотек, у центральних бібліотеках було відкрито нові структурні підрозділи, поліпшилась організація та використання книжкових фондів.

Однак проімперська політика русифікації всієї гуманітарної сфери у колишньому СРСР негативно позначилася в першу чергу на формуванні книжкових фондів, де склався стійкий дисбаланс на користь російськомовних видань.

Після проголошення України суверенною державою зникла заідеологізованість бібліотек, що загалом позитивно позначилося на їх діяльності.

Разом з тим складна економічна ситуація в Україні, нестача коштів на утримання бібліотек призвели до масового переходу бібліотек на роботу за скороченим робочим режимом, руйнування системи планового централізованого поповнення книжкових фондів.

Ситуацію ускладнило стихійне лихо, що спіткало Закарпаття – листопадова повінь 1998 року. Фонди майже 50 бібліотек були пошкоджені, зруйновано також деякі приміщення бібліотек. Якщо друга половина 80-х років, початок 90-х характерні популярністю бібліотек різних ланок, урізноманітненням змісту їх роботи, активізацією краєзнавчого та народознавчого аспектів, пошуком нових форм і моделей бібліотечної діяльності, то кінець 90-х дає очевидний спад їх бібліотечної роботи, особливо на місцях, різке зменшення інформаційного потенціалу бібліотек, їх комунікативних можливостей, що, безумовно, негативно вплинуло на рівень культури регіону.

Випробувавши на собі наслідки економічної кризи, бібліотеки області в той же час набули досвіду протистояння численним зовнішнім і внутрішнім негативним факторам.

Так, за ініціативою трьох обласних бібліотек 60 провідних видавництв та бібліотек України зголосилися передати безоплатно Закарпатським бібліотекам тисячі примірників книг для відновлення фондів.

У проведенні акції взяли участь Українська бібліотечна асоціація, Британська рада у Львові, Дім Америки, інститут Гете в Києві та ін. Доставку 70 тис. книг, що поповнили фонди бібліотек Закарпаття, оплатив українсько-американський доброчинний фонд «Сейбр-Світло» (м. Львів).

У 1997 р. на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 510 від 30.05.1997 р. «Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні» в області проведено впорядкування державної бібліотечної мережі відповідно до встановлених нормативів. Мережу бібліотек в основному було збережено. На той час в області діяло 585 бібліотек, в т. ч. 515 у сільській місцевості. За час, що минув, під впливом соціальної та демографічної ситуації проходила дальша оптимізація мережі, що призвело до значного скорочення кількості бібліотек, особливо в сільській місцевості.

Перше десятиліття 21 ст. позначене залученням мережі бібліотек області до освоєння та використання комп’ютерних технологій, участю у грантових програмах завдяки чому впродовж 2003-2013 років у всіх центральних районних та міських бібліотеках Закарпаття були відкриті Інтернет-центри.

Впровадження комп’ютерних і комунікативних технологій дозволило здійснити перехід на якісно новий рівень інформаційного забезпечення користувачів.

Найбільший внесок у розвиток бібліотечної мережі області зробили: Н. М. Єрошева, Г. А. Данч, В. Д. Годам, В. М. Дребітко, В. І. Губіна, Г. М. Василиха, Г. П. Малиновська, А. С. Лефтер, Л. П. Леврінц, М. О. Немеш, Л. М. Герцег, О. І. Левко, О. А. Стадник, М. К. Трухманова, В. А. Шугаєва, К. Г. Вашкеба, Ю. Ю. Роговикова, Г. Д. Качур, Є. І. Горова, Г. В. Бандурка.

Матеріал з відкритих джерел

Працівники бібліотеки

Перегляди: 206