У подальші десятиліття «Нялаб» відігравав важливу стратегічну роль, хоч після спорудження Хустського замку його значення зменшилося. Мешканці навколишніх сіл отримували привілеї за обслуговування твердині.
«Королівські піддані й кріпаки між собою вільно можуть обирати голову села і приходського священника, кого захочуть, за винятком Нодьсаського приходу, який король і надалі залишає для себе й своїх наступників… Парохіальні церкви можуть існувати за попередніми домовленостями, без втручання нялабських управляючих. Жолудеві ліси, гори, води, струмки і рибні ставки – за винятком королівських прав – так само використовують, як і до цього часу…».
У 1378 році право на замок переходить до волоських воєвод Драга і Балка, а згодом – до роду Перені. Між спадкоємцями Драга та Перені виник тривалий конфлікт за право володіння.
У XV столітті Перені зміцнили замок і перебудували вежу та каплицю. Існують дані, що модернізацію укріплень міг здійснювати італійський архітектор Арістотель Фіоравенті. У цей час «Нялаб» стає також адміністративним і торговим центром.
Під час селянського повстання 1514 року замок безуспішно штурмували повстанці. На початку XVI століття тут певний час зберігалася корона Яноша Заполі, а в 1533 році в замку був підготовлений перший друкований переклад Нового Завіту угорською мовою.
У 1661 році Кіральгазу спустошили татари, однак сам замок вистояв. Пізніше він потрапив у сферу впливу Габсбургів. Через політичні підозри щодо роду Перені австрійська влада у 1672 році прийняла рішення зруйнувати замок. Після цього його більше не відбудовували.
Про вигляд фортеці судять здебільшого з археологічних розкопок та планів XIX–ХХ століть: замок складався з двох частин, мав товсті стіни, башти, каплицю та захисні рови.