В одному із віршів, написаному «в мертвотних напастях чужини», Спиридон Черкасенко висловив мрію: якщо не жити, то бодай померти на Україні – «Коли скінчу, то – на Вкраїні!» («Біла Панна»). Та доля була до нього неприхильною – після понад 20-ї розлуки з батьківщиною поет ліг у чужу землю, заплативши сповна за свої молодечі ілюзії. Він чесно виконав свій синівський обов’язок перед Україною, залишив по собі пам’ять оборонця її трудового люду, співця її волі й незалежності. Майже 4 десятиліття С. Черкасенко не випускав з рук пера, вважаючи себе простим робітником на ниві українського письменства, чорно працював для свого народу, відтворюючи художнім словом його болі, радощі й надії.
Ім’я С. Черкасенка стояло в одному ряду з такими визначними літературними постатями, як О. Олесь, В. Винниченко, М. Чернявський, Г. чупринка, М. Вороний. Доля найбільше поєднала його з О. Олесем. Розпочавши літературну творчість майже водночас, на початку ХХ ст., вони активно співпрацювали в тодішніх літературних українських журналах, альманахах і газетах, разом в 1919 р. прибули до Відня, а в 20-30-х рр. жили в Празі, де померли й поховані. Навіть їхні родинні трагедії були схожими: син О. Олеся, поет і вчений Олег Ольжич, загинув 1944 р. у фашистському концтаборі, а син С. Черкасенка Віктор – від рук угорсько-фашистських окупантів 1939 р. у Хусті, боронячи волю Карпатської України.
Остання книга вибраних творів Черкасенка на Радянській Україні вийшла 1930 р. у Харкові. Відтоді спадщина письменника не видавалася, він був вилучений з літературного процесу. «Історія української літератури» 20-х рр. про нього ще згадували, однак уже в 30-х і наступних роках його творчість обходили мовчанням.
В інструкції «згори», датованій 1954 роком, серед тисяч книг українських авторів перелічувалися книги С. Черкасенка, а для подвійного контролю додавалася ще «керівна» вказівка: «Підлягають списанню в макулатуру також всі інші книги цього автора».
За що ж така кара письменнику? С. Черкасенко все життя тяжів до лівих сил, уже в еміграції зажив слави чи не найрадикальнішого письменника серед празького кола українських літераторів. Вся його творчість розвивалася в прогресивному річищі української літератури: він почав писати поезії під впливом революційних подій 1905-1907 рр., став співцем революції, у 1917-1919 рр. творив «пролетарські пісні», вітав соціальне і національне визволення й відродження України.
С. Черкасенко перший в українській літературі художньо змалював життя донецьких шахтарів, став на захист пригноблених і експлуатованих, показав не лише тяжку працю шахтарів, а й їхню боротьбу, що від початкових стихійних форм набирала все більшої організованості. Він написав низку оповідань про страшну долю дітей на шахтах, і ці оповідання є здобутком української дитячої літератури. П’єси Черкасенка посіли чільне місце в репертуарі українських театрів 1910-1919 рр., ставилися в театрі М. Садового.
С. Черкасенко не прийняв Жовтневої революції, того хаосу і репресій, що мали місце на Україні в роки громадянської війни. Живучи в еміграції, він кинув поетичний клич: «На Схід! На Схід», сподіваючись вернутися на Україну, але трагічні події кінця 20-х – початку 30-х рр. не дали йому можливості здійснити свою мрію. За зв’язок і співпрацю із прогресивними силами Закарпатської України чеська буржуазна влада заборонила йому проживання на Закарпатті, і він змушений був залишити цей край.
Творчий шлях Спиридона Черкасенка розпадається виразно на два періоди – відповідно до перебування письменника на Україні і в еміграції, в цілому ж у панорамі української літературної історії 20-го віку його почесне місце і помітний творчий внесок вагомі й незаперечні.
***
Народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг Херсонського повіту в селянській родині. Закінчив двокласну школу, потім Новобузьку вчительську семінарію, з 1895 року працював в школі вчителем. Семінарія була російськомовною, ніяких знань з української мови та літератури не давала, тому перші вірші С. Черкасенка були російською мовою. Знання української мови він виніс з рідної домівки, українською літературою зацікавився пізніше, коли прочитав «Кобзар» і познайомився з українським письменником Миколою Чернявським.
Черкасенко викладав в різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка, Ульянівка, Юхів). У 1901 році переведений на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка), там він прожив дев’ять років, навчаючи шахтарських дітей і проводячи серед шахтарів культурно-освітню роботу. Багаторічна вчительська робота в шахтарському середовищі дала письменнику великий запас життєвих спостережень, які були відображені в його віршах, оповіданнях і п’єсах з шахтарського життя.
З 1910 року Спиридон Черкасенко – в Києві, працює в редакції педагогічного журналу «Світло», в суспільстві «Українська школа», пише фейлетони, оповідання та статті в газету «Рада», в ній веде рубрику «З газет і журналів» і «З сучасних настроїв», в журналі «Літературно-науковий вісник» – «З українського життя», входить до редакції журналу «Дзвін».
Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання були закриті, він йде працювати в театр Садовського, де займає різні адміністративні посади, допомагає в організації українського театрального життя в Києві.
У 1917-1918 роках С. Черкасенко виступає упорядником книг для читання («читанок») і букварів для українських шкіл. Разом з театром М. Садовського в 1919 році він переїжджає до Кам’янця-Подільського, куди були змушені перед більшовицьким настанням перебратися з Києва урядові та культурно-освітні установи Української Народної Республіки. В цьому ж році міністерство освіти УНР запропонувало С. Черкасенку готувати підручники для українських шкіл, з цією метою він був направлений до Відня, де працював в різних видавництвах як упорядник і редактор українських книг. Пізніше письменник оселився в селі Горні Черношице на околиці Праги, де прожив до кінця життя. Він займав скромну кімнату в місцевому готелі, дуже бідував. Впродовж останнього десятиріччя його життя на чужині було отруєно звістками про сталінський голодомор на Україні, про репресії і знищення пам’яток української культури. Він був свідком боротьби за українську державність на Карпатській Україні в 1939 році, в цій боротьбі втратив єдиного сина, пережив початок Другої світової війни.
Отримавши в березні 1939 року звістка про загибель сина, Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Доглядали його ченці.
8 лютого 1940 письменника не стало. Похований на Ольшанському цвинтарі в Празі.
Спиридон Черкасенко – автор поетичних збірок «Хвилини» (1909), «До верховин» (1920); збірок оповідань «Маленький горбань та інші оповідання» (1912), «На шахті» (1909), «Вони перемогли» (1917), «У шахтарів. Як живуть і працюють на шахтах» (1919); роману «Пригоди молодого лицаря» (1937); драматичних творів «Хуртовина» (1908), «Казка старого млина» (1913), «Про що тирса шелестіла…» (1918), «Ціна крові» (1931), «Северин Наливайко» (1934).
Матеріал з відкритих джерел
Працівники бібліотеки