Раніше лютий завершував річний цикл. Сонце вже повертає на весну. «Лютневий сніг весною пахне», – стверджує народна приказка.
Останній місяць зими завжди був найсуворішим і найхолоднішим тож його називали «сніжень», «лютень», «крутень», «зимобор», «межень» тощо. Оскільки лютий раніше був завершальним місяцем року (у багатьох древніх народів рік починався у березні), то і назва його означала «очищення» – по латині «фебраріус». Цією назвою і сьогодні користуються європейські народи. В Україні як і в Білорусі закріпилася назва «лютий». Етимологічне коріння назви пов’язане з характером місяця.
У хліборобів завершувався традиційний зимовий відпочинок: вони починали готувати сільськогосподарський реманент та перевіряти зерно на схожість. У цей час закономірним є явище звернення до народних прикмет, адже скоро весна.
На останній місяць зими припадало декілька свят, за якими передбачали погоду. Наприклад, якщо на Юхимів день вітряно, то все літо буде дощовим. Пристосовуватись до погоди радило народне прислів’я: «Якщо мокре літо, то тримай корівку, а як сухе – купуй бджілку».
Найшанованішим святом лютого було Стрітення – 2 (15) лютого, коли за повір’ями зима начебто зустрічається з весною. Зі Стрітенням пов’язано чимало прикмет – яка погода буде в цей день, такою буде і весна, якщо трапилася відлига, – то весна мала бути ранньою і теплою, падав сніг – дощовою і тривалою, хурделило – пізньою та холодною, а коли пасмурно – ще будуть морози... З цим святом пов’язували свої надії і пасічники. Як капатиме зі стріх водичка, так, вважали вони, і прибуватиме мед до вуликів.
На лютий припадає і свято Власа, за ім’ям праслов’янського бога Волоса – покровителя свійських тварин. Для селян це було велике свято, адже скотарство відігравало не меншу роль, ніж мисливство і навіть землеробство.
У деяких регіонах в цей день відзначали так званий «бабський празник». Жінки намагались не працювати, а після обіду святкували разом без чоловіків. З Власом пов’язували закінчення зими: «Прийшов Влас – з печі злазь».
Як відомо, лютий є найкоротшим за кількістю днів місяцем. Давні укладачі календаря за наказом римського імператора Юлія Цезаря регулювали його недосконалість, неповну відповідність астрономічним циклам. Тому раз на чотири роки додавали один день, таким чином роблячи календар більш досконалим. 29-й день у лютому буває раз на чотири роки. Так з’явилися «високосні роки».
Матеріал з відкрити джерел
Працівники бібліотеки
