Січень хоч і започатковує рік, але після грудня вважається другим місяцем зими, і отже, є чи не найхолоднішим. Не випадково, що в народі з цього приводу існує чимало прислів’їв та приказок. Одне з них стверджує:
«Січень снігом січе, а мороз вогнем пече».
Воно й не дивно, адже за своїм характером це місяць дивних контрастів:
«Сонце хоч і блищить, проте мороз тріщить».
Саме на січень, який пересікає зиму, припадають водохрещенські морози, що стали символом зимової холоднечі.
Січень ділить (січе) зиму навпіл, звідси і назва місяця. Традиційно на січень припадає найбільше свят. Це пов’язано не тільки із народною обрядовістю. Зимовий період дозволяв селянами спочити від тяжкої фізичної праці, насамперед, землеробської.
Впродовж усіх різдвяних свят, які тривали два тижні – від Різдва до Водохрещ, – в кожній господі варили кутю – багату, щедру і голодну.
Святвечір, або багата кутя, – родинне свято. Як правило, його справляли ввечері, коли на схилі неба спалахувала перша зірка. Годилося, щоб у цей час були вдома всі члени родини. Господиня перед цим мала наготувати 12 пісних страв.
Наступною була щедра кутя. її готували напередодні Нового року. У цей вечір щедрували:
«Я дівчинка маленька,
В мене платтячко рябеньке,
Я не знаю ні «аз», ні «буки»,
Тому подайте щось у руки!»
Скільки поезії, природного гумору, теплих побажань у засівальницьких текстах: «Щоб рясно вродила садовина», «Щоб у коморі та оборі зерна були гори», «Щоб вівці та корови були в газди здорові»!
З Новим роком пов’язано чимало вірувань. Одне з них було в особливій пошані: вважалося, хто першим зайде до оселі – чоловік чи жінка, – то, корова, відповідно, приведе бичка або теличку.
Традиційним українським символом Нового року був Дідух. Виготовляли його з першого зажинкового снопа. Особлива роль належала і хатнім прикрасам. Скажімо, напередодні Різдва виготовляли «голубків». Для цього брали шкаралупу з-під яйця, з обох боків проколювали два отвори і просовували через них кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалася в давніх віруваннях із небесним світилом – сонцем.
6 (19) січня відзначали Водохреще або Йордана. Це третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення Христа в Йордані. Посвячена у цей день вода вважається своєрідним спасінням од багатьох недуг; нею також святили будівлі, тварин, збіжжя тощо. І ось загадка: водохрещенська вода може зберігатися цілий рік. Дехто вважає, що цьому сприяє срібло від хреста.
З цим святом пов’язано багато прикмет та надій:
На Водохреще день теплий, буде хліб темний. Якщо пасмурно – хліба буде вдосталь.
Водохреще – це третє і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу.
Матеріали з відкритих джерел
Працівники бібліотеки
